17/06/2026
Наступного дня зустріли схід сонця, поснідали, зачекали, поки все підсохне, й рушили до самої вершини Петроса. Підйом у нас зайняв десь дві з половиною години. І він був не з простих. 🫣
Один чоловік, коли почув, що ми йдемо на Петрос, сказав: «Мені шкода ваших дітей». 😅😂
А інша дівчина, коли почула, що ми на Петрос, сказала (дослівно): «Оооох…» 😂
Але, незважаючи на те, що Даші було важко, бо вона таки була трохи прихворіла 🫣, вона це зробила! 😍 Дуже пишаюся нею, бо не знаю, чи я б у такому стані взагалі залізла на гору, а вона — просто супер молодець 👍🏼💪🏻 Маші без рюкзака (бо всі речі ми залишили в наметі) взагалі було легко. Вона там скакала, як Тея😁 стрибали, як дві гірські кози. 😂
Коротше, що я хочу сказати… Краєвиди з Петроса - неймовірні! 😍 не зважаючи на прогнози погоди, нам дуже пощастило🥹 і вид відкрився аж на румунські гори. На вершині ми пообідали. Кави не пили, бо не вистачило води. 😅 Потім спустилися вниз. По дорозі Маша впала й добряче здерла собі лікоть. 🤪🫠 кричала так, що чули навіть румунські ведмеді😅
В нас з Валерою одночасно в голові промелькнув план, як складати руку і з чого робити шину, бо думали, що то перелом🫠🤪
Але, добре поплакавши, потім ще побігла з Дашею й Валер�